Тактична
медицина козаків. Що вони робили, коли не було целоксів-бандажів-катетерів? Ви,
напевно чули, що козаки використовували павутину для загоєння ран? Кажуть,
вчені з дослідного інституту DWI Рейнсько-Вестфальського університету в
Ахені виявили, що павутина прискорює загоєння ран. І навіть розробили пластир з
павутиною.
Хто не
знає – пластуни – це козацька розвідка. Згідно з нашими дослідженнями, їхня
тактика лягла в основу більшості провідних спецназів світу. Але про це буде
написана окрема стаття. Про те, як залишитися здоровим у складних польових
умовах та способи зупинки крові коли нічого немає йдеться у цьому розділі
“Козацької медицини” Анатолія Пастернака.
Таємниці пластунів
Ті, кому довелося служити в армії, неодмінно проходили важкий вишкіл –
долання смуги перешкод. Треба було повзти на животі, під колючим дротом або без
нього, по-пластунськи. Але “батьки-командири” забували сказати, звідки походить
цей військовий термін, хто такі пластуни. ”Забудькуватість” ця
була не випадковою для імперської армії. А нині українські воїни, треба думати,
дістають належні знання з історії нашого війська. І про пластунів їм
розповідають на заняттях – про нащадків запорізьких козаків. Пригадаймо й ми
дещо цікаве.
Пластуни на Січі мали свій окремий курінь. Вояцька наука їхня була
особливою. У густій траві пластун підкрадався до ворога, видивлявся, що
потрібно, і непомітно повз на свою територію. Для такої служби необхідні були
завжди відмінна фізична форма, витримка, ясний розум. Допомагали пластунам їхні
тайни-секрети. І не в останню чергу – медичні. Найперше правило – пластуни
ніколи не пили сирої води, запобігаючи холері й дизентерії, а пили окріп,
добряче витриманий у казанах над вогнищем. До нього додавали лепеху (аїр),
деревій, звіробій, полин різних видів – усі ці трави справляють антимікробну
дію.
Тими ж напарами-розчинами наповнювали баклажки, які брали в розвідку.
Вважалося дуже корисним розбавити питво “царгородським” вином – тільки
червоним. Той напій не лише дезінфікував, а й піднімав тонус, допомагав легше
переносити поранення. Коли ж доводилося пити воду застояну, болотяну, бо іншої
не було, то перед тим ковтали жменьку вугілля, узятого з багаття (невеликий
запас його завжди мав із собою пластун). Воно рятувало від зарази.
Коли ж усе-таки з’являлися судоми в животі, біль, то лягали на полин
животом і лежали нерухомо з півгодини. Біль ущухав. Так само припадали животом
і грудьми до Конотопу. Ця назва об’єднує дві трави – спориш (горець пташиний) і
конюшину червону. Рослини різних родин, але у поєднанні з потом, з розігрітим
тілом діють однаково заспокійливо.
Уже пізніше, оселившись на Кубані, нащадки запорожців не забули давніх
секретів, як зберегли і всю пластунську науку. У російській армії довго
існували спеціальні загони – частини пластунів, які не раз ставали у добрій
пригоді в безугавних війнах, що їх вела імперія.
Цікаві й на перший погляд чудернацькі були санітарко-медичні правила
козаків-кубанців. Скажімо, будь-яку страву їли вони лише одноразово, рештки
обіду чи вечері неодмінно викидали, не залишаючи на потім. У спеку – а це на
Кубані половина року, якщо не більше, – уникали жирної їжі. Завжди по змозі
віддавали перевагу пташиному м’ясу чи баранині перед свининою. Навіть
традиційне сало, як не дивно, не було поширене поміж кубанців, у всякому разі,
не входило до щоденного раціону, а пластуни його взагалі воліли не вживати.
Ідучи в розвідку, пластун брав “сухий пайок” – в’ялену баранину, аж ніяк не
свинину.
Всупереч усталеній думці, далеко не всі запорозькі козаки курили тютюн, на
Кубані ж досить довго курців взагалі було обмаль. Але багато козаків, а
пластуни – усі й завжди, носили з собою капшук (гаман, кисет). Що вони там
зберігали? Порошок із сухих трав. А саме: полину, материнки, оману (дев’ясилу),
кінзи, тархуну (естрагону).
Ним присмачували їжу або й так ковтали. Наслідки?
Чудові! Під час Кримської війни, за свідченням багатьох авторитетів (Пирогова,
Сергєєва-Ценського та інших), пластуни практично не хворіли на дизентерію та
інші інфекційні недуги. Вони виявилися міцнішими й здоровішими не лише від
інших “царських слуг”, а й від турків, сардинців, французів, навіть англійців,
котрі мали досвід війни у спекотних колоніях. До речі, за прикладом кавказьких
горців кубанці змінили полотняні капшуки на шкіряні.
Крім цілющого трав’яного порошку, пластуни, як і їхні прадіди-запорожці,
носили з собою попіл і землю. Звучить поетично: “грудочка рідної землі”.
Насправді ж попіл і земля могли бути з будь-якого місця. Ними засипали одразу
свіжі рани, щоби швидше гоїлися без запалень. Перевагу віддавали чорнозему або
червоній глині. Піску чи піскуватого грунту не брали ніколи. До речі, свіжі
рани перев’язували сорочкою, замість вати використовували пух очерету, куги.
Звичай одягати перед боєм чисту сорочку – не гарний жест, а практичний захід:
щоби було чим перев’язати. Мали пластуни і свої засоби від укусів змій та
отруйних комах.
“Пластунське лікування” – дорогоцінний спадок наших предків. На жаль, ще
недостатньо вивчений.
Немає коментарів:
Дописати коментар